Демократичний режим це вікіпедія – Демократія

Содержание

Що таке демократія? – Справжня Україна

Демократія (від грецьких слів «демос» — «народ» і «кратос» — влада, тобто у буквальному сенсі — влада народу) — політичний устрій державного ладу, в основі якого лежить колективне прийняття рішень з рівним впливом учасників на хід реалізації та результати соціально-політичних процесів.

За теорією демократії єдиним законним джерелом влади в державі визнається її народ. При цьому управління державою здійснюється народом безпосередньо (пряма демократія), або опосередковано через обраних представників (представницька демократія).

Крім того, демократія являє собою не просто народне правління, а й визначення та забезпечення прав громадян. Демократія також передбачає наявність міцної та стабільної держави як єдиного джерела примусу до виконання законів, а також єдиного джерела легітимного застосування сили.

Головна проблема демократії — нерозв’язне протиріччя між ідеєю повновладдя народу і неможливістю практичного здійснення цього повновладдя на рівні державного управління (і тим більше на ріні управління наддержавного). Демократія у прямому її розумінні неможлива навіть суто технічно, бо немає таких механізмів, які б забезпечували пряме народоправство з будь-якого питання на всіх рівнях управління великими соціополітичними утвореннями, в першу чергу з причини некомпетентності більшості населення в управлінських, юридичних, економічних та політичних питаннях.

Специфіка демократії полягає у тому, що на практиці вона може бути реалізована виключно у невеликих громадських та професійних об`єднаннях – там де всі люди особисто знають один одного та розуміються у справі, якою спільно займаються – наприклад, у сільській громаді, в бригаді шахтарів, в групі програмістів, в конструкторському бюро, в музичному гурті чи у театральному колективі.

Демократія як поняття сформувалося наприкінці VII ст. до н. е. — на початку IV століття до нашої ери на позначення політичної системи, яка тоді існувала у деяких грецьких містах-державах, зокрема у Мегарах та Афінах («Необмежена свобода», Афінська демократія). В античних містах-державах Греції та Риму верховною законодавчою, виконавчою та судовою владою були наділені збори громадян. Це було можливо тому, що населення цих міст рідко перевищувала 10000 чоловік, а жінки та негромадяни не мали політичних прав. Громадяни мали право обіймати урядові посади, деякі з яких були виборними, а інші призначалися за жеребом. Прикладами демократії у нашій країні можуть слугувати Новгородське віче (XI-XV ст.) та Запорізька Січ (XVI-XVIII ст.).

В сучасних умовах тотальної глобалізації суспільства сформувалася теоретична концепція космополітичної демократії, яка спрямована на осмислення місця демократії в космополітичному суспільстві, її розвиток всередині країн, між державами та на глобальному рівні.

В наш час прийнято підміняти поняття демократії (народовладдя) одним із її проявів — формою державної влади, яка вважається найбільш зручною для управління суспільством в умовах глобалізованої ринкової економіки, зокрема у США та країнах Західної Європи. Згідно сучасного тлумачення терміну, вважається, що демократія обов’язково включає у себе такі елементи як виборність органів влади, поділ державної влади на три гілки (законодавчу, виконавчу та судову), підпорядкування меншості більшості, захист прав меншості, наявність політичних прав і свобод. Тобто про саме народовладдя мова вже не йде. У сучасному світі демократія – це доволі умовний термін, що не відповідає своєму початковому значенню.

У країнах, які сьогодні пропагуються як зразково демократичні (приміром, США, Канада, Велика Британія, Франція, Німеччина, Швеція, Нідерланди тощо) справжньої демократії (народовладдя) за фактом не існує. Реальна влада у цих країнах належить не народу, а транснаціональній олігархії, яка за допомогою «демократичних» виборів підтримує конкурентну боротьбу між власними партіями (командами політичних менеджерів), а також за допомогою таких виборів створює видимість делегування владних повноважень «народним обранцям» та створює ілюзію впливу громадян на прийняття державних рішень.

Головна мета імітованої демократії на сучасному етапі розвитку цивілізації – злам тих традиційних релігійних, національних та державницьких управлінських систем, які самим своїм існуванням заважають розвитку та поширенню глобалізаційних процесів – тобто перешкоджають реалізації колонізаторської політики транснаціональної «еліти» та наддержавних структур світового олігархату.

rukraine.su

14.4. Демократичний політичний режим

Поняття “демократія” багатогранне. Його використовують на позначення типу політичної культури, певних політичних цінностей, політичного режиму. У вузькому розумінні “демократія” має тільки політичну спрямованість, а в широкому — це форма внутрішнього устрою будь-якої суспільної організації.

Класичне визначення демократії дав А. Лінкольн:

Демократія — правління народу, обране народом, для народу.

Характерною особливістю демократичного політичного режиму є децентралізація, роззосередження влади між громадянами держави з метою надання їм можливості рівномірного впливу на функціонування владних органів.

Демократичний режим – це форма організації суспільно-політичного життя, заснованого на принципах рівноправності його членів, періодичної виборності органів державного управління і прийняття рішень у відповідності з волею більшості.

Основними ознаками демократичного політичного режиму є:

– наявність конституції, яка закріплює повноваження органів влади й управління, механізм їх формування;

– визначено правовий статус особистості на основі принципу рівності перед законом;

– поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову з визначенням функціональних прерогатив кожної з них;

– вільна діяльність політичних і громадських організацій;

– обов´язкова виборність органів влади;

– розмежування державної сфери та сфери громадянського суспільства;

– економічний та політичний, ідеологічний плюралізм (заборони торкаються лише антилюдських ідеологій).

За демократії політичні рішення завжди альтернативні, законодавча процедура чітка й збалансована, а владні функції є допоміжними. Демократії властива зміна лідерів. Лідерство може бути як індивідуальним, так і колективним, але завжди має раціональний характер. Демократичний режим характеризують високий рівень суспільного самоврядування, переважаючий консенсус у відносинах між владою й суспільством. Одним із головних принципів демократії є багатопартійність. У політичному процесі завжди бере участь і опозиція, яка виробляє альтернативні політичні програми й рішення, висуває своїх Претендентів на роль лідера. Головна функція опозиції за демократичного політичного режиму — визначати альтернативні напрями розвитку суспільства та складати постійну конкуренцію правлячій еліті. Сутнісними ознаками демократії є електоральні (лат. elector — виборець) змагання, можливість розподілу інтересів, націленість на консолідацію суспільства. За демократії держава функціонує заради громадян, а не навпаки, існують умови для подальшого розвитку громадянського суспільства. Демократія і в політичному, і в загальнолюдському розумінні е магістральним шляхом, своєрідним ідеалом майбутнього розвитку суспільства та людської цивілізації загалом.

У зарубіжній та вітчизняній політичній науці багато теорій та моделей демократичного розвитку. В. Парето створив модель “елітарної” демократії, стверджуючи, що перехід суспільства до індустріальної стадії розвитку потребує створення спеціального професійного управлінського апарату, без якого демократія неможлива. Актуальність цієї моделі було доведено історичним розвитком суспільства, а відкинуто лише в 40—50-х роках XX ст., коли в політичній діяльності запанував лібералізм. Згідно з плюралістичною теорією демократії (теорією заінтересованих груп) А. Бентлі, будь-які групи, що переслідують власні інтереси, впливають на владу, намагаючись досягти своїх цілей через політичну діяльність. Модель А. Бентлі відкинули через небезпечність паралічу влади та дестабілізації. Автор моделі демократичного елітаризму Р. Даль доводив, що еліти між собою співпрацюють та визначають правильний спосіб вирішення конкретних проблем.

Ідеал демократії в принципі недосяжний, але необхідно знайти форму політичного життя, яка забезпечила б змагання політичних сил, можливість політичного консенсусу.

Чимало сучасних учених пов´язують зміст демократії з елітами і доводять, що демократія завдяки виборам має дати дорогу найгіднішим представникам еліти, має оберігати суспільство від людей, які довго перебувають при владі, запобігати надмірній концентрації влади. Дехто з сучасних практичних політиків активно критикує тлумачення демократії як влади народу, застерігає від тотальної політизації суспільного Організму, не сумніваючись, однак, що саме демократія постійно підтримує в середовищі правлячої верхівки стан пошуку й самовдосконалення. Окремі вчені (особливо в Росії) доводять небезпечність зведення демократії до найвищого ідеалу.

Перед країнами, які віддали перевагу демократичному розвиткові, постає багато не лише економічних, соціальних, а й політичних проблем. Насамперед це проблеми модернізації політичної системи, пристосування її до функціонування за умов демократії, створення демократичних політичних інститутів, вирішення гуманітарних проблем, входження в міжнародні політичні організації тощо. Модернізація — процес поступовий і багатогранний, її завданням є пошук нових парадигм з метою мобілізації суспільства. Особливо важливою є модернізація для перехідних суспільств, які характеризуються творчим конструктивним браком ідеалів; відсутністю консолідуючих суспільство особистостей та лідерів; політичною ситуацією, яка не працює на майбутнє. Сама демократія, як зазначає К. Гаджієв, не може сприйматися однозначно, особливо в перехідний період. Досить слушним є попередження А. Токвіля про те, що тиранія більшості може бути ще жорстокішою, ніж тиранія меншості, на що теж слід зважити під час побудови демократичної моделі суспільного розвитку.

Серед проблем утвердження демократії, пов´язаних з економікою і політикою, — відставання інфраструктури ринкової економіки від розвитку власності. Саме демократія мусить забезпечити легітимізацію ринку. Ринок і капіталізм не можуть бути самодостатніми умовами утвердження демократії. Прикладом цього є піночетівський режим у Чилі. Співвідношення понять “лібералізм” і “демократія” теж неоднозначне. Лібералізм віддає перевагу волі людини перед рівністю, а демократія — рівності перед волею.

Найраціональніше розуміти демократію як форму політичної самоорганізації суспільства, що означає певну дистанцію між державою та суспільством. Вона е не лише технічним аспектом певних реформ, а й шкалою цінностей, системою життя, основні постулати якого — рівність і права людини. За демократії немає місця застою, ідеологія не заступає демократичні цінності, плюралізм є джерелом влади, забезпечений абсолютний примат суверенітету народу.

Конституція держави, що стала на шлях демократії, повинна виконувати три основні завдання:

– фіксувати певну форму правління;

– закріплювати й виражати згоду народу;

– регламентувати повноваження урядових структур.

І найголовніше — слід спочатку усвідомити демократичні цінності, а вже потім втілювати їх у політичній діяльності.

Щоб стати демократом, людина, з огляду на психологію, має вирости й соціалізуватися в демократичному середовищі. У посттоталітарних країнах демократичні державні інститути (органи різних гілок і рівнів влади й управління, політичні партії тощо) недостатньо інтегровані в суспільний організм. Скажімо, в Японії капіталізація поєднана з корпоративністю, тому японську демократію інколи називають корпоративною. Саме збереження традиційних цінностей японської ментальності дало змогу Японії ефективно справитися із завданнями модернізації, стати однією із найрозвинутіших демократичних країн. Тобто модель модернізації мусить бути оригінальною для кожної країни. Для пострадянських країн особливо важливим е віднайдення способів органічного поєднання правової держави, ринкової економіки та історичних традицій державності. Демократія, в сучасному розумінні, покликана забезпечити оптимальне поєднання економічної ефективності, соціальної справедливості, свободи підприємництва, соціальної рівності тощо. Важливими є стабілізація законодавства, легітимний розподіл функцій влади та формування сильного центру (як політичного, так і духовного), утвердження демократичної політичної свідомості та культури, переосмислення власного досвіду державотворення тощо.

books.br.com.ua

38. Основні риси демократичних режимів

Класичне визначення демократії дав А. Лінкольн:

Демократія — правління народу, обране народом, для народу.

Демократичний режим– це форма організації суспільно-політичного життя, заснованого на принципах рівноправності його членів, періодичної виборності органів державного управління і прийняття рішень у відповідності з волею більшості.

Характерні риси демократичного режиму:

1) Суверенітет народу: саме народ вибирає своїх представників влади і може періодично змінювати їх. Вибори повинні бути чесними, змаганнями, регулярно проводяться.

2) Періодична виборність основних органів держави. Уряд народжується з виборів і на певний, обмежений термін. Для розвитку демократії недостатньо регулярно проводити вибори, необхідно, щоб вона спиралася на виборний уряд.

3) Демократія захищає права окремих осіб і меншини. Думка більшості, виражена демократичним шляхом на виборах, це лише необхідна умова демократії, проте, зовсім не недостатнє. Лише поєднання правління більшості і захист прав меншості складають один з основних принципів демократичної держави. Якщо ж відносно меншини застосовуються дискримінаційні заходи, режим стає недемократичним, незалежно від частоти і чесності виборів і зміни законно вибраного уряду.

4) Рівність прав громадян на участь в управлінні державою: свобода створення політичних партій та інших об’єднань для вираження своєї волі, свобода думок, право на інформацію і на участь в конкурентній боротьбі за заняття керівних посад у державі.

Демократичні держави різні, але всі вони мають загальні об’єднуючі риси: народовладдя — тобто визнання народу джерелом влади, сувереном; уряд засноване на згоді керованих; правило більшості; правило меншини; гарантії основних прав людини; вільні і чесні вибори; рівність перед законом; справедливе судочинство; конституційне обмеження уряду; соціальний, економічний, ідеологічний і політичний плюралізм; цінності співпраці і компромісу.

Основні риси:

Основними ознаками демократичного політичного режиму є:

— наявність конституції, яказакріплює повноваження органів влади й управління, механізм їх формування;

— визначено правовий статусособистості на основі принципу рівності перед законом;

— поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову з визначенням функціональних прерогатив кожної з них;

— вільнадіяльність політичних і громадських організацій;

— обов´язкова виборність органів влади;

— розмежуваннядержавної сфери та сфери громадянського суспільства;

— економічнийта політичний, ідеологічний плюралізм (заборони торкаються лише антилюдських ідеологій).

Конституція держави, що стала на шлях демократії, повинна виконувати три основні завдання:

— фіксувати певну форму правління;

— закріплювати й виражати згоду народу;

— регламентувати повноваження урядових структур.

39. Проблема трансформації режимів у посткомуністичному суспільстві

40 політичний режим сучасної України

studfiles.net

4. Основні ознаки демократичного політичного режиму.

РОЗДІЛ 17. НЕДЕМОКРАТИЧНІ ПОЛІТИЧНІ РЕЖИМИ 1. Тоталітаризм – політичний феномен ХХ століття. 1.1.Фашизм і комунізм як різновиди тоталітаризму.

1.2 Основні ознаки тоталітарного режиму.

2. Сутність, особливості, ознаки авторитаризму та різноманітність його форм.

Згідно з загальноприйнятою класифікацією, до недемократичних політичних режимів належатьавторитарний татоталітарний політичні режими. Кожен з них має свої особливостіта різновиди.

1. Тоталітаризм – політичний феномен ХХ століття.

1.1.Фашизм і комунізм як різновиди тоталітаризму. Термін «тоталітаризм» походить від латинського totalis, що означає «весь, цілий, повний».

Поняття тоталітаризм увійшло в політичну лексику у ХХ столітті з праць італійського філософа Дж. Джентіле, який наголошував на визначній ролі держави у долі нації, на необхідності встановлення тотального, всеохоплюючого державного контролю над суспільством. У політичній практиці термін тоталітаризм був використаний лідером італійських фашистівБ. Муссоліні.

Тоталітаризм – суспільно-політичнеявище ХХ століття.Це–деспотичний,диктаторський режим, який в першій половині ХХ століття встановився в багатьох країнах Європи, Азії та

Латинської Америки. Тільки у Європі протягом 20-30-хрр. і в другій половині 40	-хрр.
тоталітарні режими функціонували у 17 країнах з 27.

Першою тоталітарною державою після жовтневого перевороту 1917 року став Радянський Союз. У 20-30-тіроки тоталітаризм утверджується в Італії, Німеччині, Югославії, Греції, Іспанії, Португалії, Румунії, Болгарії, Гватемалі, Сальвадорі, Японії. Після Другої світової війни, під тиском Радянського Союзу тоталітарні режими комуністичного зразка сформувались у Польщі, Угорщині, Чехословаччині, Болгарії, Румунії, Югославії, НДР, Китаї, В’єтнамі, Північній Кореї, Лаосі, Камбоджі і на Кубі.

Вагомий внесок в дослідження тоталітаризму зробили Х.Аренд, Ф.Гаєк, К.Фрідріх, З.Бжезінський, Л.Шапіро та інші, які дійшли висновку, що поняття тоталітаризму стосується не лише політичної влади чи держави, а характеризує стан всієї соціальної системи. Втручаючись в усі сфери життєдіяльності суспільства, (навіть – у приватне життя громадян), режим встановлює над ним тотальний контроль і намагається перебудувати суспільство у відповідності до своєї доктрини.

Отже, тоталітаризм–цепевний політичний режим і суспільна система, які характеризуються насильницьким політичним, економічним та ідеологічним пануванням правлячої еліти, організованої в цілісний бюрократичнийпартійно-державнийапарат, очолюваний вождем (фюрером, дуче, каудільо), тотальним контролем над суспільством і особистістю, нічим не обмеженим втручанням в усі сфери життя громадян.

Тоталітарний політичний режим функціонував у двох формах:

праворадикального тоталітаризму (фашизм, нацизм) і лівоекстремістського тоталітаризму (комунізм, сталінізм).

Праворадикальний тоталітаризм (фашизм, націонал-соціалізм)характеризувався:

-встановленнямвідкритої терористичної диктатури,-мілітаризацієюусіх сфер життя та експансіонізмом;-придушеннямдемократичних прав і свобод;-ідеологізацієюсуспільно-політичногожиття;-вождиськимпринципом побудови державного управління;

Ідеологія фашизму – це войовничий антидемократизм і антикомунізм, заснований на шовінізмі, расизмі,соціал-дарвінізмі.Головним знаряддям внутрішньої і зовнішньої політики є терор, насильство, війни.

В основі фашизму лежать ідеї :

-етнічної,расової винятковості та гегемонії однієї нації;

studfiles.net

Демократический режим

ДЕМОКРАТИЧЕСКИЙ РЕЖИМ

ДЕМОКРАТИЧНЫЙ РЕЖИМ – порядок (состояние) государственной (политической) жизни общества, при котором:

— соблюдается демократическая конституция;

— реализуется принцип «разделения власти»;

— государственная власть осуществляется на основе свободного и равного участия граждан и их объединений в управлении государством;

— допускается легальная деятельность разных партий, в том числе оппозиционных;

— формируется правительство теми партиями, которые победили на соответствующих выборах;

— выбираются и сменяются центральные и местные органы государственной власти;

— гарантируется осуществление прав и свобод граждан и меньшинств в соответствии с международными стандартами прав человека;

— обеспечивается свободное развитие личности;

— обеспечивается свобода экономической деятельности;

— защищаются права и законные интересы людей;

— учитываются интересы большинства и меньшинства;

— доминируют: убеждение, согласование, компромисс.

ДЕМОКРАТИЧНИЙ РЕЖИМ

ДЕМОКРАТИЧНИЙ РЕЖИМ — порядок (стан) державного (політичного) життя суспільства, при якому:

— додержується демократична конституція;

— реалізується принцип «поділу влади»;

— державна влада здійснюється на основі вільної і рівної участі громадян і їх об’єднань в управлінні державою;

допускається легальна діяльність різних партій, в тому числі опозиційних;

— уряд формується тими партіями, що перемогли на відповідних виборах;

— вибираються і змінюються центральні та місцеві органи державної виконавчої влади;

— гарантується здійснення прав і свобод громадян і меншостей відповідно до міжнародних стандартів прав людини;

— забезпечується вільний розвиток особистості;

— забезпечується свобода економічної діяльності;

— захищаються права та законні інтереси людей;

— враховуються інтереси більшості і меншини;

— домінують: переконання, узгодження, компромісу.

profmeter.com.ua

Антидемократический режим

ТОТАЛИТАРНЫЙ РЕЖИМ – крайняя форма антидемократического режима. Он характеризуется:

— полным господством государства над личностью и обществом;

— огосударствлением всех легальных общественных организаций;

— фактической ликвидацией формально провозглашенных конституционных прав и свобод;

— всепроникающим контролем над деятельностью граждан и общественных организаций;

— политической цензурой;

— отсутствием гласности;

— воинствующей тотальной нетерпимостью ко всем, кто мыслит иначе чем диктует правящая партия и ее идеология;

— репрессиями в отношении оппозиции и инакомыслящих;

— милитаризацией общественной жизни;

— стремлением к внешней экспансии.

АВТОРИТАРИЗМ – разновидность антидемократического политического режима.

1). Вся полнота власти сосредоточена в руках одного человека или группы лиц (авторитарный центр), которые, выступая от имени государства и общества, представляют лишь личные интересы, а также интересы тех сил либо определенных идеологических учреждений, которые их поддерживают, не учитывая, даже формально, волю широких слоев населения;

2). В деятельности государственных органов доминируют командно-директивные методы, методы прямого диктата;

3). Объем личных, гражданских, политических прав и свобод, которые имеет население, зависит от воли авторитарного центра и может быть изменен в какой угодно момент;

4). Действует принцип приоритета государства над личностью;

5). Фактически нет четкого разграничения полномочий между органами государственной власти, а также законодательных, распорядительно-исполнительных и судебных функций; один и тот же орган может, например, издавать, исполнять законы и осуществлять контроль за их соблюдением.

Авторитарный режим не столь резок в крайних, реакционных проявлениях, как тоталитарный. Он соединяет в себе черты тоталитарного и демократического режимов. В соответствии с демократическим режимом он сохраняет автономию личности и общества в сферах, не относящихся к политике; не пытается радикально перестроить общество на идеологической основе; допускает экономический, социальный, культурный, а частично и идеологический плюрализм; не стремится ввести плановое управление экономикой и установить всеобщий контроль над населением, ограничивается жестким политическим контролем; может базироваться на праве, моральных началах.

Авторитарный режим может быть двух видов:

— революционный – направлен на изменение типа общественно-политического развития;

— стабилизационный – ориентировать на сохранение существующего общественно-политического строя.

Авторитарный стабилизационный режим может иметь целью проведение мобилизационных мероприятий на преодоление трудностей, возникших в результате чрезвычайных обстоятельств, а также в связи с революционными движениями (прогрессивными, консервативными, реакционными) или движениями, стремящимися восстановить прежние, отжившие порядки, или связанные с общесоциальной уголовной преступностью или с иностранным вмешательством.

Авторитарный режим устанавливается в государствах, которые:

— отвергают демократические принципы организации и осуществления государственной власти;

— пытаются создать предпосылки для демократизации общества, но не успели отработать механизм демократической власти;

— являются демократическими, однако вынуждены, учитывая обстоятельства, вводить модель чрезвычайного функционирования государственной власти.

Власть при авторитарном режиме занимается в первую очередь вопросами обеспечения собственной безопасности, общественного порядка, обороны и внешней политики, хотя она может влиять и на стратегию экономического развития, не разрушая при этом механизм рыночного саморегулирования, проводить достаточно активную социальную политику. Авторитарные режимы имеют, как правило, консервативный характер.

ТОТАЛИТАРНІЙ РЕЖИМ — крайня форма антидемократичного режиму. Він характеризується:

— повним пануванням держави над особою та суспільством;

— одержавленням усіх легальних громадських організацій;

— фактичною ліквідацією формально проголошених конституційних прав і свобод;

— усепроникаючим контролем за діяльністю громадян і громадських організацій;

— політичною цензурою;

— відсутністю гласності;

— войовничою тотальною нетерпимістю до усіх, хто мислить інакше, ніж диктують правляча партія та її ідеологія;

— репресіями відносно опозиції та інакомислячих;

— мілітаризацією суспільного життя;

— прагненням до зовнішньої експансії.

АВТОРИТАРИЗМ — різновид антидемократичного політичного режиму.

1). Вся повнота влади зосереджена в руках однієї людини або групи осіб (авторитарний центр), які, виступаючи від імені держави і суспільства, представляють лише особисті інтереси, а також інтереси тих сил або певних ідеологічних установ, які їх підтримують, не зважаючи, навіть формально, волю широких верств населення;

2). В діяльності державних органів домінують командно-директивні методи прямого диктату;

3). Обсяг особистих, громадянських, політичних прав і свобод, які має населення, залежить від волі авторитарного центру і може бути змінений в будь-який момент;

4). Діє принцип пріоритету держави над особою;

5). Фактично немає чіткого розмежування повноважень між органами державної влади, а також законодавчих, розпорядчо-виконавчих та судових функцій; один і той же орган може, наприклад, видавати виконувати закони і здійснювати контроль за їх дотриманням.

Авторитарний режим не є настільки різким у крайніх, реакційних проявах, як тоталітарний. Він поєднує в собі риси тоталітарного і демократичного режимів. Згідно з демократичним режимом він зберігає автономію особи і суспільства в сферах, що не належать до політики; не намагається радикально перебудувати суспільство на ідеологічних засадах; допускає економічний, соціальний, культурний, а частково й ідеологічний плюралізм; не прагне ввести планове управління економікою і встановити загальний контроль за населенням, обмежується жорстким політичним контролем; може ґрунтуватися на праві, моральних засадах.

Авторитарний режим може бути двох видів:

— революційний — спрямований на зміну типу суспільно-політичного розвитку;

— стабілізаційний — орієнтувати на збереження існуючого суспільно-політичного ладу.

Авторитарний стабілізаційний режим може мати на меті проведення мобілізаційних заходів на подолання труднощів, що виникли внаслідок надзвичайних обставин, а також у зв’язку з революційними рухами (прогресивними, консервативними, реакційними) або рухами, що прагнуть відновити старі, віджилі порядки, або пов’язані з загальносоціальної кримінальною злочинністю або з іноземним втручанням.

Авторитарний режим встановлюється в державах, які:

— відкидають демократичні принципи організації і здійснення державної влади;

— намагаються створити передумови для демократизації суспільства, але не встигли відпрацювати механізм демократичної влади;

— є демократичними, проте змушені, з огляду на обставини, вводити модель надзвичайного функціонування державної влади.

Влада при авторитарному режимі займається у першу чергу питаннями забезпечення власної безпеки, громадського порядку, оборони і зовнішньої політики, хоча вона може впливати і на стратегію економічного розвитку, не руйнуючи при цьому механізм ринкового саморегулювання, проводити достатньо активну соціальну політику. Авторитарні режими мають, як правило, консервативний характер

profmeter.com.ua

Политический режим — Викизнание… Это Вам НЕ Википедия!

Государственный (политический) режим[править]

Государственный (политический) режим характеризуется методами осуществления политической власти, степенью политической свободы в обществе, состоянием правового статуса личности. Политический режим характеризуется как демократический, авторитарный или тоталитарный….

Демократический режим (демократия)[править]

Демократический режим (демократия) — такая организация государства, при которой единственным источником власти признаётся народ, власть осуществляется по воле и в интересах народа. Демократические режимы складываются в правовых государствах, для демократического режима характерно признание и защита прав свобод человека и гражданина, невмешательство государства в частную жизнь граждан без необходимости. Для демократических режимов характерны также идеологическое многообразие, политическое многообразие (многопартийность), разделение властей, организация местного самоуправления, многоукладная экономика с различными формами собственности, рыночные отношения. В некоторых источниках выделяется ещё и либеральный (полудемократический) режим, он основывается на сведении до минимума вмешательства государства в жизнь граждан и общества. Он обладает признаками демократического режима лишь частично, но и антидемократическим его однозначно назвать нельзя.

Авторитарный режим[править]

Для недемократических режимов характерно ущемление прав человека, власть не формируется и не контролируется народом. Авторитарный режим более мягкий по сравнению с деспотизмом и тоталитаризмом, однако при нём личность не пользуется всеми правами и свободами, хотя они и провозглашаются, власть не подчиняется праву, не формируется и не контролируется народом, выборы проводятся формально, управление чрезмерно централизовано и опирается на аппарат принуждения, включая внесудебные методы расправы. Оппозиция не допускается, хотя могут существовать различные политические силы.Признаками авторитарного режима является: 1.интересы государства ставятся выше интересов определённой личности 2.население отстраняется от управления государства 3.ограничение либо не соблюдение основных прав и свобод человека

Тоталитарный режим[править]

Тоталитаризм является всеохватывающей властью, государство вмешивается во все сферы жизни человека и общества. Тоталитаризм основывается на официальной религии или на официальной идеологии, характеризуется крайним центризмом, вождизмом, действует только правящая политическая сила, оппозиция не допускается, насилие носит характер террора. Фашизм представляет собой разновидность тоталитаризма, основанную на националистической или расистской идеологии, возведённой в ранг государственной.

Деспотический режим[править]

Деспотический режим характеризуется полным бесправием подданных, жестоким подавлением любого возмущения, как правило, опирается на религию, он характерен для абсолютной монархии, воля деспота проявляется как самовластие и самодурство. Тирания как разновидность деспотизма представляет собой угнетение завоёванных народов.

Анархию можно определить как отсутствие политического режима, безвластие. Такое состояние возможно, как правило, в течение непродолжительного времени, при упадке государства и катастрофическом снижении роли государственной власти или противостоянии политических сил, претендующих на её осуществление, такое состояние характерно для периода больших потрясений (революций, гражданских войн, оккупации).

Различие между политическими режимами по степени жёсткости и ширине социального контроля правительства по отношению к обществу[править]

Виды политических режимов:[править]

· Тоталитаризм.

· Авторитаризм.

· Демократия.

Эти политические режимы отличаются друг от друга по степени жёсткости и ширине социального контроля правительства по отношению к обществу.

Тоталитаризм – это политический режим, при котором правитель контролирует в жёсткой форме все сферы жизни общества – политическую, экономическую, культурную и семейную. Во всех этих сферах существует произвол и злоупотребления властей, эти власти могут нарушать закон.

Авторитаризм – это политический режим, при котором правитель контролирует лишь некоторые сферы общества – политическую и отчасти экономическую или культурную, в этих сферах возможен некоторый произвол властей.

Демократия – это политический режим, при котором правитель в рамках норм конституции может контролировать только политическую сферу, т.е. произвол правителя невозможен в принципе.

Тоталитаризм и демократия находятся на противоположных полюсах по оси «произвол властей – политическая свобода». Авторитаризм находится посередине этой оси.

Американские социологи Фридрих и Бжезинский выделили шесть типичных особенностей тоталитарных государств:

Широкое использование идеологии. Идеология называет цель, одобряемые образцы поведения, характеризует врагов в искажённой форме.

Однопартийная система, которую возглавляет диктатор или коллективное руководство. Единственная партия проникает во все сферы жизни общества, от неё исходит власть, престиж и деньги.

Государственный террор, использование пыток и допросов против врагов правителя.

Контроль над средствами массовой информации. Оппозиционеры вынуждены уйти в подполье. Массам предлагается лишь официальная точка зрения и поощряется поведение, угодное режиму.

Контроль запасов оружия, который предотвращает возможность вооружённого сопротивления режиму.

Контроль над экономикой с помощью государственных планов.

Н. Смелзер называет следующие черты представительной демократии:

Индивидуализм. Равенство всех людей перед законом.

Конституционная форма правления. Права человека. Разделение властей с целью исключить тиранию и произвол властей.

Выборы правителей и законодателей, срок полномочий которых ограничен.

Лояльная оппозиция, которая имеет право критиковать правительство.

Примеры политических режимов[править]

Примеры тоталитарных режимов:

Коммунистический режим Ленина и Сталина в СССР, Мао Цзэдуна в Китае и в других странах «социалистического лагеря». Сегодня сохранились два подобных режима – режим Р. Кастро Рус на Кубе и режим Ким Чен Ира в Северной Корее, которые держат своё население на грани голода. Режим Северной Кореи пытается выжить и угрожать другим странам с помощью создания ядерного оружия и ракет дальнего радиуса действия.

Фашистские режимы Гитлера в Германии, Муссолини в Италии. Националистический режим императора Хирохито в Японии. Эти режимы были разгромлены в результате второй мировой войны.

Исламско-фундаменталистский режим талибов в Афганистане, режим имама Хомейни в Иране. Этот режим сохранился до сегодняшнего дня и пытается угрожать миру с помощью создания ядерного оружия и ракет дальнего радиуса действия. Режим талибов был разгромлен в результате военной операции, проведённой США.

Примеры авторитарных режимов: режим генерала Пиночета в Чили, генерала Франко в Испании, Франсуа Дювалье на острове Гаити, Каддафи в Ливии. Любой выборный президент, который стремится править третий срок и более, фактически рискует стать авторитарным правителем, Примерами подобных правителей на постсоветском пространстве являются Лукашенко в Белоруссии, ныне покойный Ниязов в Туркменистане, Каримов в Узбекистане, Назарбаев в Казахстане. Путин отказался баллотироваться на третий срок. Он не захотел отменять статьи конституции о запрете баллотироваться на пост президента на третий срок. Он провёл некоторые политические реформы, которые позволили навести порядок в стране.

Стариков Валерий Интересное обществознание. Березники, 2009.
Смелзер Н. Социология – М., 1994.

Демократичний режим це вікіпедія – Демократія — Вікіпедія